Найчастіше студенти бачать, що головне призначення репетитора є привчання студента до раціонального використання часу. Сьогодні має місце тенденція до збільшення кількості тих студентів, які вбачають таку функцію репетитора в вузі, як надання допомоги в збагачені своїх інтелектуально-пізнавальних ресурсів, яскравих рис творчої індивідуальності.

До вищевикладеного додамо, що, оскільки, в багатьох вузах відсутня практика репетиторства, то природний інтерес склав і такий аспект: якої підтримки сучасному студенту-випускнику в більшій мірі не вистачало для того, щоб бути успішним? Аналіз суджень сучасних студентів дозволяє констатувати: для студентів старших курсів навчання у ВНЗ все актуальнішою відчувалася потреба в привчанні до пізнавальної самостійності.

Таким чином, представляється можливим зробити висновок, що, незважаючи на суто діагностичний характер матеріалу, отриманого вітчизняними дослідниками, все ж можна констатувати актуальність проблеми забезпечення у вищій школі компетентного репетиторського супроводу процесу навчання студентів; особливо з урахуванням посилення активізації процесу індивідуалізації навчально-пізнавальної траєкторії професійної підготовки майбутнього фахівця.

Як переконливо свідчать і спеціальні зарубіжні дослідження і вітчизняна практика, провідним видом діяльності репетитора є проведення індивідуальних (групових) навчальних занять з студентською молоддю; бути одночасно і репетитором і наставником, виконувати функції керівника, координатора, консультанта.

Репериторство, як порівняно нова особистісно-професіональна якість керівника процесу студентської самореалізації, сприяє створенню в вузі позитивної навчально-виховної атмосфери, стимулювання інтелектуальної ініціативи до діяльності особистості, розширенню можливості студентської молоді, успішно оволодіти обраною професією.

Досвід, накопичений вітчизняними дослідниками, дозволяє стверджувати, що до репетиторської практиці доцільно залучати магістрантів, аспірантів, які вже набули певного досвіду в цьому плані і до сформульованої науково-педагогічної готовністю здатні реалізувати репетиторські функції.

Таким чином, впровадження в практику вищих шкіл репетиторства, як соціального інституту, сприятиме студенто-центрованій освіті, а отже – якісним новоутворенням навчально-виховного процесу, спрямованого на більш продуктивну професійну підготовку майбутніх фахівців.

Перспективи подальшого наукового пошуку сьогодні пов’язується з поглибленням наукових уявлень про феноменології репетиторської діяльності сучасного викладача вищої школи.

Літературні джерела:

Ася Cучану. Адаптаційний період становлення особистості студента: роль викладача-тьютора у ВНЗ. // “Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах Європи та Азії”. – Переяслав-Хмельницький, 2016 р. – 313 с.